75-летие победы над нацистской дивизией СС «Галичина» под Бродами (4 фото)

Хм,а у меня другие сведения! В частности про время после того как Галичинц разбили под Бродами. Вот выписка из Википедии-
Переформування та дії в Центральній Європі
5 вересня 1944 р. вийшов наказ про нове формування дивізії. До 31 грудня дивізія мала бути готовою до бойових дій.

На цей час політична ситуація навколо дивізії докорінним чином змінилася. 17 жовтня 1944 р. Гіммлер дозволив змінити назву дивізії на 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (Ukrainische Nr.1).

28 вересня командування СС наказало перемістити дивізію до Словаччини для охорони від партизанів району біля м. Жилини, де дивізія продовжила переформування. У Словаччині місцеве населення, неприязне до комуністів, добре ставилося до дивізії. Бійці дивізії навіть взяли під свій захист словацьких робітників, яких тероризували більшовицькі партизани. 26 січня 1945 р. дивізію перекинуто до Югославії, де вона воювала з партизанами Тіто.

Пізніше дивізію перевели до Австрії, де вона брала участь у боях біля замку Гляйхенбер. Бій закінчився перемогою дивізії, і двох українців було нагороджено Залізними Хрестами 1-го класу: це поручники Володимир Козак і Остап Чучкевич. Володимир Козак 15 квітня 1945 р. на чолі свого підрозділу зняв блокаду замку Гляйхенбер, а Остап Чучкевич 6 і 8 квітня 1945 р. очолив вдалі контратаки «галичан», у ході яких вдалося відбити колишні бойові позиції.

Створення УНА та вихід із війни
Докладніше: Перша Українська дивізія Української національної армії

Карта боїв дивізії у квітні-травні 1945 біля міста Фельдбах
Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український Національний Комітет (УНК) як представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського «Комітету Визволення Народів Росії», який очолювався генералом Власовим, від чого українці відмовилися.

12 березня 1945 р. німецький уряд визнав УНК на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командуючий УНА 15 березня був призначений Павло Шандрук, начальником штабу генерал Аркадій Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА.

До складу регулярних частин УНА мали увійти: дивізія «Галичина», котра з 19 квітня 1945 р. дістала назву «1-ша Українська Дивізія УНА» (1 УД УНА); всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і з 1943 р. мали назву «Українське Визвольне Військо» (УВВ); добровольці з числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині; батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді. 7 квітня 1945 р., коли Червона армія вже захопила східні передмістя Берліна, генерал Шандрук виїхав у 1-шу УД, яка перебувала на фронті в районі Фельдбаха, й прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки що начальника штабу, генерала Михайла Крата.

25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі 9 травня, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту не пізніш як 8 травня і форсованим маршем перейти за річку Муру в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й німецькі та угорські частини на відступі. Червоноармійські війська в районі Юденбурга танковим ударом розсікли дивізію на дві частини. Попри те, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвега, а командування УНА і меншу частину 1-ї УД інтернували американці в Радштадті.

Англійці перемістили близько 12 тис. осіб зі складу дивізії «Галичина» в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти до Італії, де вони перебували в таборах у Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 рр. в Ріміні[16]. Перебуваючи в Реміні, дивізійники демонстрували свій патріотизм, збираючись щодня на процедуру підняття державного прапора.[3] У травні-червні 1947 р. всі українці, за винятком 1052 осіб, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де залучили до сільськогосподарських робіт. Цілковите звільнення настало наприкінці 1948 р. Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу у США, Канаду, Австралію, Аргентину.

На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці «Галичини» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану[7].
А вообще почитайте целиком-https://uk.wikipedia.org/wiki/14-та_гренадерська_дивізія_Ваффен_СС_«Галичина»https://uk.wikipedia.org/wiki/14-та_гренадерська_дивізія_Ваффен_СС_«Галичина» .Будет полезно,нет там никаких "зверств" или ещё чего.
Ну и на последок- Оцінка діяльності дивізії
Докладніше: Комісія Дешена
Після закінчення Другої світової війни, протягом років лунали звинувачення у скоєнні воєнних злочинів вояками дивізії, зокрема проти поляків та євреїв. На вимогу Фонду Візенталя та деяких членів парламенту Канади у 1986 році була створена урядова комісія, відома під назвою Комісія Дешена, яка мала розслідувати факти переховування воєнних злочинців у Канаді, серед них також і колишніх вояків дивізії. Після вивчення архівних матеріалів та допиту свідків комісія у своєму офіційному рішенні від 1987 року визнала, що:

Не існувало доказів скоєння злочинів Дивізією Галичина
Членство у дивізії не могло бути підставою для судового переслідування в Канаді
Не існувало підстав для позбавлення громадянства чи переслідування ветеранів дивізії в Канаді.[18]
Учите историю,а не дерьмо из говорящего ящика!

А слабо автору глянуть открытые источники об этой дивизии?Или почитать высказывания представителей СССР об этой дивизии?